Проблеми охорони та раціонального використання земельних ресурсів України
Земельний ресурс України, яка є світовим лідером плодовитих земель, – національне багатство, один із атрибутів існування нації, а родючість ґрунтів – основа продовольчої безпеки держави. Тому неважливо чи вона буде в приватній власності, чи в оренді, вона потребує комплексу заходів щодо моніторингу та контролю за їх використанням на сучасному рівні.
В умовах сьогодення виникає занепокоєння екологічним станом усіх без винятку природних ресурсів. Особливої гостроти набуває проблема охорони та раціонального використання земельних ресурсів і насамперед земель сільськогосподарського призначення.
Деградація ґрунтів є неминучим супутником людства упродовж багатьох століть. Використання природної родючості ґрунту без намагання її відновити – ознака низького рівня розвитку як культури землеробства, так і суспільства загалом. Через надмірну розораність (78 %) дефіцитний баланс біогенних елементів, недостатнє внесення органічних і мінеральних добрив, хімічних меліорантів, інтенсивний механічний обробіток, забруднення тощо ґрунти України в сучасних умовах продовжують деградувати.
До 1990 року питання збереження ґрунтів, відтворення та підвищення їх родючості були пріоритетними і мали реальну державну підтримку. У цей період виконувався майже увесь комплекс робіт, спрямованих на збереження ґрунтів, і обсяг цих робіт щороку нарощувався.
У останні два десятиліття ситуація суттєво змінилася. До мінімуму скоротилося здійснення заходів щодо докорінного поліпшення ґрунтів, а окремі роботи взагалі не проводяться. Як наслідок, спостерігається стійка тенденція погіршення якісного стану ґрунтів. Зменшуються запаси гумусу, безповоротно виносяться поживні речовини, відбувається підкислення, засолювання та деструктуризація ґрунтів. За таких умов створюється реальна загроза подальшої інтенсивної деградації ґрунтового покриву – основного засобу аграрного виробництва.
Одним з небезпечних процесів деградації, яка охоплює великі площі ріллі, є дегуміфікація, основною причиною якої є значне зменшення внесення органічних добрив. Також в Україні відбувається збіднення ґрунтів на основні поживні речовини, які відіграють важливу роль для формування врожаю (легкогідролізований азот, рухомі сполуки фосфору та калію), що так само зумовлює дефіцитний їх баланс в землеробстві. До цього призвело істотне зменшення обсягів внесення мінеральних добрив, нераціональне їх застосування, недотримання науково обґрунтованої системи удобрення, а також відсутність чергування культур в сівозміні.
Унаслідок значного скорочення заходів щодо хімічної меліорації, застосування фізіологічно кислих та лужних добрив прискорюються процеси підкислення та підлуження ґрунтів. Ці фактори обмежують отримання високих та якісних врожаїв сільськогосподарських культур.
Широкого розповсюдження набув процес переущільнення ґрунтів, який супроводжується несприятливими екологічними наслідками та значними економічними збитками.
Також відбувається локальне забруднення ґрунтів важкими металами, пестицидами, радіонуклідами та іншими токсичними речовинами. Насамперед це прилеглі території до промислових об’єктів, атомних електростанцій, інфраструктури, сміттєзвалищ, складів агрохімікатів тощо.
Не варто забувати про водну та вітрову ерозію, яка проявляється в руйнуванні ґрунтового покриву та посилюється внаслідок господарської діяльності, знищення лісів, яке заподіює вимивання поживних речовин із ґрунту, витрачання зволоженості, посилення ерозії та опустелювання, а також заболочення і втрату сільськогосподарських угідь, що спричиняються нераціональним поливом угідь, інфільтрацією вод з водосховищ, затопленням і підтопленням територій внаслідок спорудження водосховищ чи консервації відпрацьованих шахт і кар’єрів.
У разі неконтрольованого розвитку цих негативних процесів зростає загроза розвитку катастрофічних явищ деградації земель сільськогосподарського призначення та погіршення їх якісного стану, які виступають гарантом продовольчої безпеки держави.