Рекомендації по підживленню озимої пшениці на весняно-літній період 2015 року

За результатами вибіркової осінньої діагностики азотного живлення озимої пшениці, яку провела Сумська філія ДУ «Держґрунтохорона», із обстежених 1,8 тис. га 46 % площ характеризуються низьким вмістом мінерального азоту в ґрунті (71–100 кг/га) і потребують ранньовесняного азотного підживлення в один-два прийоми дозою 45–60 кг/га діючої речовини.

26 % обстежених площ з середнім вмістом азоту (101–130 кг/га) потребують підживлення в один прийом дозою 30 кг/га діючої речовини.

Решта 28 % діагностованих площ мають підвищений, високий і дуже високий рівень забезпеченості ґрунту азотом (>131 кг/га), тому ранньовесняного підживлення потребують лише ділянки із зрідженими  і слабкими посівами.

Враховуючи, що в Сумській області озима пшениця займає 224,5 тис. га, або 24 % в структурі посівних площ і виділяється серед зернових колосових культур вибагливістю до умов живлення, актуальним є підживлення посівів у весняний період.

З настанням весни озимі посіви починають відновлювати свою вегетацію. У цей період для озимини важливим є доступність із ґрунту поживних речовин, насамперед азоту. Найбільша потреба в азоті у озимої пшениці спостерігається у фазі кущення, виходу в трубку та колосіння. Його дефіцит сповільнює ростові процеси, що негативно позначається на майбутньому врожаї. При достатньому забезпеченні азотом рослини швидко відростають і продуктивно кущаться. Ранньовесняне підживлення азотом активізує процеси кущіння і розвиток колоса.

Враховуючи реальну ситуацію на озимому полі, необхідно здійснювати систематичний біологічний контроль за станом посівів в зимовий період та з перших днів весни з урахуванням фактичних погодних умов чітко вибудувати систему агрозаходів із догляду за озиминою. При визначенні дози азоту для весняного підживлення враховують стан розвитку посівів після перезимівлі та запаси нітратного азоту у весняний період на основі результатів ґрунтової діагностики.

Страхове або стимулююче внесення азотних добрив після танення снігу по мерзлоталому ґрунту потрібно проводити зважаючи на попередники і сорти. Ефективність застосування азотних добрив під пшеницю озиму знаходиться в оберненій залежності від запасів мінерального азоту в кореневому шарі ґрунту. Незалежно від ґрунтово-кліматичних умов середній нормативний запас мінерального азоту навесні у шарі ґрунту 0–60 см під пшеницею озимою становить 110–130 кг/га. Збільшення запасів мінерального азоту в ґрунті понад зазначені величини не сприяє підвищенню урожайності зерна пшениці, але дещо поліпшує його якість.

У першу чергу необхідно визначитись з доцільністю внесення добрив на посіви, які мають незадовільний стан. Значною проблемою є визначення тієї мінімальної кількості рослин на одиниці площі, при якій економічно обґрунтовано і доцільно робити підживлення посівів озимої пшениці, не підсіваючи її ярими культурами. Існуючі рекомендації вказують, що такою мінімальною кількістю є 200–220 рослин на 1 м². На слаборозвинутих посівах та полях із дещо зрідженими посівами обов’язково слід проводити підживлення по мерзлоталому ґрунту. При відновленні вегетації в весняний період відбувається активний розвиток кореневої системи, додаткове кущення і швидке наростання листової поверхні. У цей період необхідне помірне азотне підживлення, що забезпечують невисокі дози азотних добрив (30–90 кг/га). Їхня величина залежить від попередника озимих, доз азотних добрив внесених до посіву і при посіві, кліматичних умов, фенологічних і біометричних спостережень та інших факторів. Надлишок азоту при ранньовесняному підживленні також небажаний, оскільки може спричинити полягання рослин уже у фазі виходу в трубку. Для ранньовесняного підживлення рекомендується використовувати аміачну селітру, ефективність якої на 15–20 % вище, ніж карбаміду.

Друге азотне підживлення проводиться у фазі виходу в трубку, коли відбувається закладка покривних органів квітки й формується найважливіший елемент продуктивності – квітки й колоски. Для цього необхідно додаткове посилене живлення азотом. Воно підвищує також ростові процеси у фазі виходу в трубку. Доза азоту в цьому підживленні коливається від 30 до 40 кг/га й корегується за даними листової діагностики, яку проводить Сумська філія ДУ «Держґрунтохорона».

До проведення підживлення потрібно внести гербіциди, щоб не допустити засвоєння азоту бур’янами. Доцільність та строки проведення другого підживлення визначаються щільністю стояння рослин та наявністю у верхніх шарах ґрунту достатніх запасів продуктивної вологи. Локальне прикореневе підживлення проводять за допомогою зернових сівалок, спрямовуючи агрегати вздовж посівів. За такого способу внесення добрива потрапляють у зволожений ґрунт у зону розташування кореневої системи. При цьому одночасно відбувається аерація та розпушування ґрунту, видаляються відмерлі рештки та частково знищуються бур’яни, поліпшується фітосанітарний стан посівів. Особливо це важливо за умов швидкого підсихання ґрунту. У прикореневе підживлення можна рівноцінно вносити як аміачну селітру, так і карбамід.

Третє (позакореневе) підживлення азотними добривами доцільно провести у період від початку фази колосіння до наливу зерна, що збільшує тривалість активної діяльності верхнього листка і впливає більшою мірою на поліпшення якості зерна, ніж на врожайність. Рекомендований обсяг азоту для проведення літнього азотного підживлення становить 30–50 кг/га. Найкращим азотним добривом для позакореневого підживлення є карбамід. На відміну від інших форм азотних добрив, розчин карбаміду у воді має нейтральну реакцію навіть у підвищених концентраціях, не обпікає листків і, крім того, добре засвоюється рослинами. Варто мати на увазі, що ефективність цього підживлення залежить від погодних умов, а дози добрив – від результатів листової діагностики. У першу чергу третє підживлення слід проводити на посівах сильних і цінних пшениць.

Важливо пам’ятати, що ефективність весняного і літнього азотного підживлення залежить від комплексу умов і досягає мети при виконанні всіх вимог технології вирощування озимої пшениці.